присвистувати

ПРИСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСВИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Супроводжувати свистом пісню, танець.

У городі знов заспівали парубки, присвистуючи (П. Куліш);

Гнатові .. свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами і присвистував губами (Григорій Тютюнник).

2. Уривчасто свистіти, насвистувати (перев. супроводжуючи якусь дію).

Таке почуття нараз обхопило Марусяка, мов д'хаті [до хати] йде відкись здалека. Навіть присвистувати почав (Г. Хоткевич);

Біля корита Митько напуває лисого. Присвистує. Гладить по шиї (А. Головко);

Став [Іван], два пальці в рота тисне Та як свисне ще й присвисне (Л. Первомайський).

3. Говорити з присвистом.

Чернець розгорнув пергамент і .. почав читати тоненьким голоском. В роті не було кількох зубів, і він присвистував (А. Хижняк);

// Утворювати уривчастий свистячий призвук під час дихання, кашлю і т. ін.

Було чути, як хтось сонно присвистував носом у сусідній кімнаті (М. Трублаїні);

// Утворювати звук, що нагадує легкий свист.

Орися чула, як він [поранений] дихає і як у нього в грудях щось шваркотить і присвистує (Григорій Тютюнник);

Дядько гикнув, трусонув віжками, цьвохнув батогом. І от під копаницями тьохнув, присвиснув мерзлий сніг (М. Стельмах).

Словник української мови (СУМ-20)