присвист
ПРИ́СВИСТ, у, ч.
1. Свист, яким супроводжують пісню, танець або якусь дію.
В цю пізню пору аж луна з виляском йшла від веселих музик із присвистом та притоптуванням закаблуків (Ю. Смолич);
Все ближче бурхала пісня, і ось, коли вже на завершення пісні повітря несподівано розітнулось молодецьким кавалерійським присвистом, Яресько завмер! (О. Гончар).
2. Свистячий звук, що супроводжує голос, дихання, кашель, зітхання і т. ін.
Я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняє собою весь дім (М. Коцюбинський);
Кажан говорив з присвистом – може, в нього був такий зуб у роті з дірочкою, що свистів (О. Донченко);
Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (І. Микитенко);
// Свистячий звук, призвук, утворюваний рухом повітря, тертям об який-небудь предмет і т. ін.
Аж ось із присвистом гарматного снаряда шарпнув вітер і, здавалося, затріщали щогли на пароплаві (М. Трублаїні);
Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (І. Кириленко);
Відколи пам'ятаю себе, я люблю вітряки, люблю .. гудіння млинових жорен, і присвист, і зітхання ковша, коли він вбирає в себе зерно (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)