прислівник

ПРИСЛІ́ВНИК, а, ч. Незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану, якості, а також доповнює значення дієслова, вказуючи на різні обставини, за яких відбувається дія.

Залежно від змісту можуть наголошуватись і такі повнозначні частини, мови, як займенники, прислівники, числівники (Худ. чит., 1955, 106).

Значення в інших словниках

1. прислівник — прислі́вник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. прислівник — [приес'л’іўниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
3. прислівник — -а, ч. 1》 Незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану, якості, а також доповнює значення дієслова, вказуючи на різні обставини, за яких відбувається дія. 2》 зах. Прислів'я.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. прислівник — ПРИСЛІ́ВНИК, а, ч. Незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану, якості, а також доповнює значення дієслова, вказуючи на різні обставини, за яких відбувається дія. Залежно від змісту можуть наголошуватись і такі повнозначні частини мови, як займенники, прислівники, числівники (з навч. літ.).  Словник української мови у 20 томах
5. прислівник — Незмінювана частина мови, яка позначає гол. чином ознаку дії, а деколи і ознаку ознаки, а також (рідко) ознаку предмета (голосно, давно, по-українськи, тричі і т.д.).  Універсальний словник-енциклопедія
6. прислівник — Прислі́вник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. прислівник — Прислівник, -ка м. = прислів'я. Вх. Лем. 456.  Словник української мови Грінченка