пробуркотати

ПРОБУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОБУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, перех. і без додатка, розм. Док. до буркота́ти, буркоті́ти.

— У нього Христос вступив! — пробуркотала старуха. — Як хто мовчить з таким жалем на душі, то, кажуть, Христос у нього вступив! (Коб., II, 1956, 215);

Бовдур закашлявся сухим кашлем, а відтак пробуркотів: — Ні, не виходив нікуди (Фр., І, 1955, 284);

— Ви вже їм дуже потураєте, невісткам вашим! — пробуркотіла Конониха (Григ., Вибр., 1959, 315);

— Дві тисячі, а може, й більше, — сердито пробуркотів Цимісхій. — Повинно було бути десять тисяч, всі… (Скл., Святослав, 1959, 607).

Значення в інших словниках

1. пробуркотати — пробуркота́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пробуркотати — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. пробуркотати — -очу, -очеш і пробуркотіти, -очу, -отиш, перех. і без додатка, розм. Док. до буркотати, буркотіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пробуркотати — ПРОБУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОБУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, що і без прям. дод., розм. Док. до буркота́ти, буркоті́ти. – У нього Христос вступив! – пробуркотала старуха. – Як хто мовчить з таким жалем на душі, то, кажуть, Христос у нього вступив! (О.  Словник української мови у 20 томах
5. пробуркотати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови