провоювати

ПРОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.

1. неперех. Воювати якийсь час.

Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (Довж., III, 1960, 424);

Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Перв., Дикий мед, 1963, 192).

2. перех., перен., розм. Втрачати кого-, що-небудь, воюючи.

— Еге, парубче! — набрався врешті хоробрості старий. — Провоював ти свою дівку. Заміж вийшла Уляна (Збан., Любов, 1957, 10).

Значення в інших словниках

1. провоювати — провоюва́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. провоювати — -юю, -юєш, док. 1》 неперех. Воювати якийсь час. 2》 перех., перен., розм. Втрачати кого-, що-небудь, воюючи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. провоювати — ПРОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. 1. без прям. дод. Воювати якийсь час. Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (О. Довженко); Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Л. Первомайський). 2. кого, що, перен., розм.  Словник української мови у 20 томах