прогодовувати
ПРОГОДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Утримувати кого-небудь, даючи їжу, добуваючи необхідні матеріальні засоби до існування.
Чого ж Василеві прийдеться її [Галю] годувати? Вона не хоче його хліба, вона сама себе прогодувала б, коли б Василь не стояв у неї впоперек дороги (Мирний, IV, 1955, 76);
За яку тільки роботу не береться він, аби як-небудь прогодувати свою сім’ю (Довж., III, 1960, 143);
// Давати корм тваринам, птахам і т. ін.
Навіщо ти на зиму її [коняку] купиш? Чим її прогодуємо? (Мирний, II, 1954, 231);
Одне гризло його, як вода береги: хазяйствечко розвелося чималеньке, корму подай, а його обмаль. А хіба тим, що на власному городі вродило, прогодуєш? (Тют., Вир, 1964, 395);
// перен. Бути джерелом прожиття, існування.
Ремесло не коромисло — плеч не відтягне, саме прогодує (Укр.. присл.., 1955, 61);
З одягом та взуттям халепа: всі обносилися — земля може прогодувати його сім’ю, але не в силі прикрити сякою-такою лахманиною грішне тіло (Стельмах, II, 1962, 296).
2. тільки док. Годувати якийсь час.
— Дідусю, мама тобі прислала вже нашого [хліба] за те, що ти, спасибі тобі, нас через усю зиму прогодував (Кв.-Осн., II, 1956, 148);
Як зберете Ви яку копійку про чорний день, вона Вас до якого часу прогодує (Мирний, V, 1955, 418).
Словник української мови (СУМ-11)