прожир
ПРО́ЖИР, і, ж., розм. Те саме, що ненаже́ра 1.
Вона висмикнула з мітли держално — і давай потягати «ненаситну прожир» [свинку й кабанчика] (Мирний, II, 1954, 36);
— Де вони [діти] тільки на мою голову беруться?.. Така прожир (Стельмах, І, 1962, 222).
Словник української мови (СУМ-11)