прозвання

ПРОЗВА́ННЯ, я, с., часто у сполуч. з прийм. н а, п о. Те саме, що прі́звисько.

— Це той розбійник, на прозвання Мороз (Вас., II, 1959, 147);

// заст. Прізвище.

— Як вас зовуть? — спитала [дівчина]. — Павло. — А на прозвання? — Чорнокрил (Вовчок, І, 1955, 149);

Йде байдужий, безтурботний, І душа у нього п’яна. Дон-Жуан його наймення. По прозванню де-Морана (Черн., Поезії, 1959, 393).

Значення в інших словниках

1. прозвання — прозва́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. прозвання — -я, с., часто у сполуч. з прийм. на, по. Те саме, що прізвисько. || заст. Прізвище.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прозвання — ПРОЗВА́ННЯ, ння, с., часто у сполуч. з прийм. на, рідше по. Те саме, що прі́звисько. – Це той розбійник, на прозвання Мороз (С. Васильченко); // заст. Прізвище. – Як вас зовуть? – спитала [дівчина]. – Павло. – А на прозвання?...  Словник української мови у 20 томах
4. прозвання — ПРІ́ЗВИСЬКО (найменування, яке дається людині крім справжнього прізвища та імені й указує на якусь її рису), НА́ЗВИСЬКО, ПРОЗВА́ННЯ, ПРІ́ЗВИЩЕ рідше, ПРИ́КЛАДКА зневажл., ПРО́ЗВИСЬКО діал., ПРО́ЗВИЩЕ діал., НА́ЗВА діал., ПО́РЕКЛО діал.; КЛИ́ЧКА розм.  Словник синонімів української мови