прозвання

прозва́ння

-я, с., часто у сполуч. з прийм. на, по.

Те саме, що прізвисько.

|| заст. Прізвище.

Значення в інших словниках

1. прозвання — прозва́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. прозвання — ПРОЗВА́ННЯ, ння, с., часто у сполуч. з прийм. на, рідше по. Те саме, що прі́звисько. – Це той розбійник, на прозвання Мороз (С. Васильченко); // заст. Прізвище. – Як вас зовуть? – спитала [дівчина]. – Павло. – А на прозвання?...  Словник української мови у 20 томах
3. прозвання — ПРІ́ЗВИСЬКО (найменування, яке дається людині крім справжнього прізвища та імені й указує на якусь її рису), НА́ЗВИСЬКО, ПРОЗВА́ННЯ, ПРІ́ЗВИЩЕ рідше, ПРИ́КЛАДКА зневажл., ПРО́ЗВИСЬКО діал., ПРО́ЗВИЩЕ діал., НА́ЗВА діал., ПО́РЕКЛО діал.; КЛИ́ЧКА розм.  Словник синонімів української мови
4. прозвання — ПРОЗВА́ННЯ, я, с., часто у сполуч. з прийм. н а, п о. Те саме, що прі́звисько. — Це той розбійник, на прозвання Мороз (Вас., II, 1959, 147); // заст. Прізвище. — Як вас зовуть? — спитала [дівчина]. — Павло. — А на прозвання?...  Словник української мови в 11 томах