пройдисвіт
ПРОЙДИ́СВІТ, а, ч., розм.
1. Хитра, пролазлива, спритна у своїх вчинках людина; пройда.
— Щоб то оце запорожець та почав до жінок липнути? — Еге! Ти ще не знаєш сих пройдисвітів! (П. Куліш, Вибр., 1969, 165);
[Xортевич:] Ярчуку довіряти можна? [Ружевський:] О, то є хитра бестія! То є пройдисвіт, що хоче здаватись ягнятком (Мик., І, 1967, 398);
// зневажл. Людина, здатна на ганебні, нечесні вчинки, на обман, підлість і т. ін.
Держіть свої грошенята при собі, та й не хваліться про їх нікому, бо щоб не знайшовся який пройдисвіт (Мирний, V, 1955, 392);
— Людина не може жити без ласки, як стебло без сонця. От і знайшовся якийсь пройдисвіт, приголубив (Томч., Готель.., 1960, 158);
Різні пройдисвіти нап’яли на себе релігійну личину з єдиною метою — поживитися за рахунок довірливих богомольців (Наука.., 6, 1959, 50).
2. Людина, що не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи і т. ін; бродяга.
Еней пройдисвіт і не промах, В війні і взріс [зріс] і постарів; ..Видав він разних [різних] мастаків (Котл., І, 1952, 255);
А що можна сказати про волоцюг і пройдисвітів, які ганяють по світу вітер, оббивають чужі пороги, ніде не можуть нагріти місця, витирають чужі кутки? (Загреб., Шепіт, 1966, 27);
// зневажл. Бездомна людина сумнівної репутації.
Забродчики з близьких сіл пили менше, але бурлаки й приблуди та усякі пройдисвіти не вважали ні на що й розсипали гроші, як полову (Н.-Лев., II, 1956, 231);
Пройдисвіт Браун облазив усю Європу.. Рушив зі зграєю таких, як і він, молодих розбишак на схід (Хижняк, Д. Галицький, 1959, 439).
Словник української мови (СУМ-11)