пройдисвіт
ПРОЙДИ́СВІТ, а, ч., розм.
1. Хитра, пролазлива, спритна у своїх учинках людина; пройда.
– Щоб то оце запорожець та почав до жінок липнути? – Еге! Ти ще не знаєш сих пройдисвітів! (П. Куліш);
[Хортевич:] Ярчуку довіряти можна? [Ружевський:] О, то є хитра бестія! То є пройдисвіт, що хоче здаватись ягнятком (І. Микитенко);
// зневажл. Людина, здатна на ганебні, нечесні вчинки, на обман, підлість і т. ін.
Держіть свої грошенята при собі, та й не хваліться про їх нікому, бо щоб не знайшовся який пройдисвіт (Панас Мирний);
– Людина не може жити без ласки, як стебло без сонця. От і знайшовся якийсь пройдисвіт, приголубив (М. Томчаній).
2. Людина, що не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи і т. ін; бродяга.
Еней пройдисвіт і не промах, В війні і взріс [зріс] і постарів; .. Видав він разних [різних] мастаків (І. Котляревський);
А що можна сказати про волоцюг і пройдисвітів, які ганяють по світу вітер, оббивають чужі пороги, ніде не можуть нагріти місця, витирають чужі кутки? (П. Загребельний);
// зневажл. Бездомна людина сумнівної репутації.
Забродчики з близьких сіл пили менше, але бурлаки й приблуди та усякі пройдисвіти не вважали ні на що й розсипали гроші, як полову (І. Нечуй-Левицький);
Пройдисвіт Браун облазив усю Європу .. Рушив зі зграєю таких, як і він, молодих розбишак на схід (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)