прокуратор

ПРОКУРА́ТОР, а, ч.

1. дорев. Повірений у справах.

Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 99).

2. У стародавньому Римі — управитель господарства;

// Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах;

// За часів імперії — урядовець, що відав податками, управитель земель імператора.

3. зах. Прокурор.

Він заглибився в.. читання, таке.. уважне, як уміють читати тілько австрійські прокуратори (Фр., IV, 1950, 167).

Значення в інших словниках

1. прокуратор — прокура́тор іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. прокуратор — -а, ч. 1》 У Стародавньому Римі – управитель господарства. || Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах. || За часів імперії – урядовець, що відав податками, управитель земель імператора. 2》 іст. Повірений у справах. 3》 зах. Прокурор.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прокуратор — див. прокурор  Словник чужослів Павло Штепа
4. прокуратор — ПРОКУРА́ТОР, а, ч. 1. іст. Повірений у справах. Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
5. прокуратор — прокура́тор (від лат. procurator – управитель, представник) у Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. прокуратор — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст.  Словник синонімів української мови
7. прокуратор — Прокура́тор, -ра; -тори, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)