промчатися
ПРОМЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Те саме, що промча́ти 1.
Легенькі білі хмарочки.. промчалися по синьому полю, якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася… (Мирний, І, 1954, 180);
На повний біг пружних коліс по грейдеру промчався «ЗІС» (Гонч., Вибр., 1959, 319);
Промчавшись конем мимо Ясногорської та Черниша, Маковей привітав і їх щасливою новиною (Гончар, III, 1959, 445);
Мимо [по Дінці] промчався гроб під серця крик і десь за поворотом зник (Сос., II, 1958, 418);
*Образно. Промінь ясного сонця стрілою промчавсь крізь вікно і упав якраз Петрові у вухо (Мирний, І, 1954, 363);
// Швидко пронестися (про звуки).
Грицько підвівся. Хрипле деренчання хвилею промчалось над ними. — Чув? Що воно? — питав Івась. — А ходім подивимося (Мирний, IV, 1955, 22).
2. тільки 3 ос., перен. Те саме, що промча́ти 2.
Рік минув, як ми пізнались; Наче ластівка стрілою Попід хмару промигне, — Так ті дні пройшли, промчались (Фр., XIII, 1954, 166);
За хвилиною хвилина, за годиною година — і промчалися літа… (Уп., Вірші.., 1957, 177).
3. безос., кому, перен. Минути, сповнитися (про досягнення кимось певного віку).
Їй [Бейбі] вчора промчалось у вічність шістнадцять років життя (Ірчан, II, 1958, 140).
Словник української мови (СУМ-11)