промчатися

ПРОМЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Те саме, що промча́ти 1.

Легенькі білі хмарочки.. промчалися по синьому полю, якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася… (Мирний, І, 1954, 180);

На повний біг пружних коліс по грейдеру промчався «ЗІС» (Гонч., Вибр., 1959, 319);

Промчавшись конем мимо Ясногорської та Черниша, Маковей привітав і їх щасливою новиною (Гончар, III, 1959, 445);

Мимо [по Дінці] промчався гроб під серця крик і десь за поворотом зник (Сос., II, 1958, 418);

*Образно. Промінь ясного сонця стрілою промчавсь крізь вікно і упав якраз Петрові у вухо (Мирний, І, 1954, 363);

// Швидко пронестися (про звуки).

Грицько підвівся. Хрипле деренчання хвилею промчалось над ними. — Чув? Що воно? — питав Івась. — А ходім подивимося (Мирний, IV, 1955, 22).

2. тільки 3 ос., перен. Те саме, що промча́ти 2.

Рік минув, як ми пізнались; Наче ластівка стрілою Попід хмару промигне, — Так ті дні пройшли, промчались (Фр., XIII, 1954, 166);

За хвилиною хвилина, за годиною година — і промчалися літа… (Уп., Вірші.., 1957, 177).

3. безос., кому, перен. Минути, сповнитися (про досягнення кимось певного віку).

Їй [Бейбі] вчора промчалось у вічність шістнадцять років життя (Ірчан, II, 1958, 140).