промчатися

ПРОМЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Те саме, що промча́ти 1.

Легенькі білі хмарочки .. промчалися по синьому полю, якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася... (Панас Мирний);

Промчавшись конем мимо Ясногорської та Черниша, Маковей привітав і їх щасливою новиною (О. Гончар);

Як хотілося йому туди – на волю! Дихнути п'янким повітрям весни, босоніж промчатися по теплій зеленій бережині, підставити обличчя і руки золотому промінню Даржбога (В. Малик);

* Образно. Промінь ясного сонця стрілою промчавсь крізь вікно і упав якраз Петрові у вухо (Панас Мирний);

// Швидко пронестися (про звуки).

Грицько підвівся. Хрипле деренчання хвилею промчалось над ними. – Чув? Що воно? – питав Івась. – А ходім подивимося (Панас Мирний).

2. тільки 3 ос., перен. Те саме, що промча́ти 2.

Рік минув, як ми пізнались; Наче ластівка стрілою Попід хмару промигне, – Так ті дні пройшли, промчались (І. Франко);

За хвилиною хвилина, за годиною година – і промчалися літа... (М. Упеник);

Кишіла Палата купцями, волоцюгами й послами .. Нічого не змінилось, хоч незвичайні події промчалися смерчем тривоги і тріумфу над столицею імперії (Р. Іваничук).

3. безос., кому, перен. Минути, сповнитися (про досягнення кимось певного віку).

Їй [Бейбі] вчора промчалось у вічність шістнадцять років життя (Мирослав Ірчан).

4. що, перен. Те саме, що промча́ти 5.

В уяві йому промчалось кілька несподіванок, і він здригнув (М. Хвильовий).