просвітлений
ПРОСВІ́ТЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до просвіти́ти¹.
Клекоче Славута моторами, збиває просвітлену сонцем хвилю (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 147);
Зняв [гуцул] крисаню, зачерпнув нею води й почав бризкати на дарабу. Другий бив по воді.., підіймаючи дощ бризків [бризок], просвітлених сонцем (Хотк., II, 1966, 381);
// У знач. прикм.
Вогник сірника пташиною забився в ліхтарі складених просвітлених долонь (Стельмах, II, 1962, 373).
2. у знач. прикм., перен. Сповнений радості, задоволення і т. ін.
Вона стала на стежці перед Гризотою.. просвітлена (Речм., Твій побратим, 1962, 89);
Гурій Степанович Комаренко зайшов у добре знайому їдальню якийсь особливо просвітлений, спокійний (Собко, Срібний корабель, 1961, 200).
3. у знач. прикм., перен. Який просвітлів, виражаючи яке-небудь (звичайно позитивне) почуття (про очі).
Звернула [Маня] до нього своє бліде лице, з котрого засіяло тепер двоє прегарних, внутрішньою радістю просвітлених очей (Коб., III, 1956, 193);
Художниця звела на Отаву просвітлені від стримуваного реготу очі (Загреб., Диво, 1968, 19).
Словник української мови (СУМ-11)