просити
ПРОСИ́ТИ, про́шу́, про́сиш, недок.
1. перех. і неперех., кого, у кого що, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о чім, об чім, діал. о що.
1. Звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось.
Губернатор.. став її випитувати, об якій нужді вона його просить (Кв.-Осн., II, 1956, 286);
Як той явор [явір] над водою, Степан похилився.. А Ярина То клене, то просить, То замовкне, подивиться, І знов заголосить (Шевч., II, 1963, 334);
Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля (Гл., Вибр., 1951, 122);
Ослабла [Маруся] й хиталася на коні. Але о спочинок також не просила (Хотк., II, 1966, 238);
Проси в мене все, що захочеш, Все тобі дам я (Зеров, Вибр., 1966, 313);
— Я вас, товаришу командир, хочу про одне діло просити… (Гончар, III, 1959, 38);
Начальник санслужби флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло просив послати його на фронт (Кучер, Голод, 1961, 430);
— Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом, — сказав, підлетівши, охриплим голосом Писаренко (Довж., І, 1958, 264);
Вечорами літні статечні солдати тепер часто просили Шевченка: — Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні (Тулуб, В степу.., 1964, 237);
// з інфін. Пропонувати кому-небудь робити щось.
Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (Коцюб., І, 1955, 44);
— Прошу прийняти конкретне рішення по моїй пропозиції (Тют., Вир, 1964, 121);
// у формі 1 ос. одн., з наказ, сп. іншого дієслова. Виражає ввічливе, але настійне прохання до кого-небудь зробити щось або не робити чогось.
— Розходьтесь, панове козаченьки, прошу я вас просьбою, не засмутіть гірше мене, молодої! (Вовчок, І, 1955, 25);
— Я знаю, що буде, — казав я, — збудеться мрія. Мачти засвистять, і гойднуться реї. Тільки прошу тебе — не забудь мене (Ю. Янов., II, 1958, 160);
// перен., чого. Потребувати чого-небудь, відчувати необхідність у чомусь.
[Василь:] Життя тихе та щасне, розпорядки громадські вільні,.. — он чого тепер життя просе [просить], он куди тепер воно гне-верне… (Мирний, V, 1955, 113);
Що се осінь, що се Рано так прийшла, Коли серце просе [просить] Світу та тепла? (Граб., І, 1959, 320);
Робочих просять рук зелений простір степу, розмай травневих лук (Гонч., Вибр., 1959, 337).
Пора́ди проси́ти див. пора́да;
Проси́ти проба́чення (проба́чити, ви́бачення, ви́бачити) — пробачатися перед ким-небудь, перепрошувати когось.
Нетерпляче здіймав [Богдан] голос і зараз же збентежено усміхався, немов просив пробачення за свою нетерпеливість (Л. Укр., III, 1952, 585);
— Прошу пробачити, пане генерале.. Але, якщо дозволено буде мені… Насамперед, відносно міністрів (Головко, II, 1957, 482);
Прошу вибачити, що пишу коротко, бо щось нездужається (Коцюб., III, 1956, 451);
Проси́ти сло́ва — зголошуватися на публічний виступ.
«Прошу слова!» Дає Кристальова слово дівчині. Встала вона. Й полилася потоками мова, революції мова ясна (Сос., І, 1957, 488);
Проси́ти сльоза́ми (слі́зно) — благати кого-небудь про що-небудь, плачучи;
Проси́ти та перепро́шувати див. перепро́шувати¹;
Проси́ти [у бо́га] сме́рті див. смерть.
◊ Ї́сти не про́сить що — не потребує уваги, турбот, нікому не заважає що-небудь.
Нехай лежить: воно їсти не просить (Номис, 1864, № 9930);
Ї́сти про́сить див. ї́сти;
Ка́ші про́сить див. ка́ша;
Проси́ти руки́ кого, чиєї — звертатися до дівчини або до її батьків з проханням дати згоду на шлюб.
— Саню, моя дитино!, Віктор Титович просить твоєї руки. Я кращого зятя для себе не бажаю (Н.-Лев., V, 1966, 252);
Нахабний парвеню насмілився просити руки його, губернаторової, дочки! (Смолич, II, 1958, 116).
2. перех. і без додатка, також з інфін. Запрошувати, кликати куди-небудь.
Не ходи, куди не просили; не бери, чого не положив (Номис, 1864, № 9674);
— Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи (П. Куліш, Вибр., 1969, 128);
З’являється майор Яцуба і.. гукає до Мамайчука: — Тебе просять! — Бач, мене просять, — враз осміхається Гриня до пастви. — Раніше викликали, вимагали з’явитись, а тепер просять (Гончар, Тронка, 1963, 174);
Зайшла покоївка. — Пані вже в їдальні. Просять пожалувати до столу (Головко, II, 1957, 483);
// у сполуч. із сл. староста, боярин, сват, кум і т. ін. Запрошувати взяти участь у якомусь обряді, святі (перев. весіллі).
— Хочу оженитись, прошу вас за старосту, коли ваша ласка (Вовчок, І, 1955, 167);
— Я тебе до себе в куми прошу… (Мирний, IV, 1955, 225);
— Прийдеш на весілля? Боярином прошу (Стельмах, II, 1962, 263);
// у формі 1 ос., також у сполуч. із сл. ласкаво, уклінно, милості, покірно. Уживається як ввічлива форма запрошення або дозволу зробити що-небудь.
— Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Коцюб., І, 1955, 44);
[Хотина:] Милості просимо у господу! (Кроп., II, 1958, 56);
Щорс спокійно розірвав конверт [з наказом].. — Дозвольте оголосити. — Прошу (Довж., І, 1958, 143);
— Здорова була, Варвара Степанівно! Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. — Милості просимо,-і сказала Безугла. — Не які горниці, ну, а місце знайдемо (Головко, II, 1957, 597);
— То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно! — повернувся я до його (Мирний, IV, 1955, 363).
3. неперех., розм. Призначати ціну за що-небудь.
— Він просить по тридцять карбованців за шкурку. Чи не взяти нам пару? (Тулуб, В степу.., 1964, 459);
— Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 81).
4. неперех., розм. Збирати милостиню; жебракувати.
— То десь бог покарав мене: нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? (Коцюб., І, 1955, 136);
Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого (Хотк., II, 1966, 358).
◊ Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) — жебракувати, старцювати.
Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Мирний, IV, 1955, 142);
На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (Фр., XIII, 1954, 427);
— Чого він тремтить і чого він хоче? — Він жебрак, — каже мама, — він просить милостиню (Смолич, II, 1958, 12).
5. перех., за кого — що. Клопотатися про кого-, що-небудь, заступатися за когось.
Я просив його за твого Каленика, і він мені сказав от що: щоб ти йому не ба-рившися написав, котрий Каленикові год? (Шевч., VI, 1957, 228).
Словник української мови (СУМ-11)