підламувати
ПІДЛА́МУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ПІДЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Ламати знизу або трохи, додатково.
ПІДЛА́МУВАТИ², ую, уєш і ПІДЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. підло́млять; док., перех.
1. Ламати не зовсім, не до кінця; надламувати.
Стала мати коло хати, Рожу підломила (Сто пісень.., 1946, 144);
// безос.
[Куліш:] Я се, бачте, брів по жениха, аж проти вас і підломило бричку… (Голов., Поезії, 1955, 322).
2. перен. Ослаблювати, підриваючи душевні та фізичні сили.
Підламує ноги злочинства тягар, Неначе на шию почеплений камінь (Воскр., З перцем!, 1957, 30);
Мені було в Києві дещо таке, що трошки мене підломило фізично й морально і, видно, далось мені дорожче, ніж я думала (Л. Укр., V, 1956, 152);
// Викликати сумнів, непевність і т. ін.
Їй жаль, що тепера усе їй немило, Що гидко дивитись на людські діла, Що віру у правду життя підломило, Що серце тепера усе розлюбило, Чому все кохання вона віддала (Сам., І, 1958, 59).
Словник української мови (СУМ-11)