під’їдати
ПІД’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІД’Ї́СТИ, ї́м, їси́, док., перех., розм.
1. також без додатка. Трохи або нашвидкуруч їсти.
[Бондар:] Ходімо лучче під’їмо, то там і побалакаєм про начатеє діло (К.-Карий, І, 1960, 147);
[Квасолиха:] Дай хліба та солі. Під’їм, водички нап’юсь, та й задовольнюсь на який час… (Кроп., III, 1959, 157);
Настечка.. шарудить біля мисника, ставить на стіл немудру вечерю. — Ходіть, тату, під’їсте трохи (Стельмах, II, 1962, 105).
2. Над’їдати знизу; псувати надгризанням; підточувати;
// перен. Позбавляти сили, бадьорості, послаблюючи, погіршуючи (здоров’я, стан і т. ін.).
Невсипна грижа під’їдала за роботою Іванову душу, і першої суботи, дорвавшися грошей, він.. очутився [опинився] в шинку (Фр., І, 1955, 180);
Він знову хворий, скаржиться на прокляту недугу, що під’їдає і під’їдає здоров’я, не дозволяє (і в такий час!) віддатись роботі (М. Ол., Леся, 1960, 213).
Словник української мови (СУМ-11)