піна
ПІ́НА, и, ж.
1. Непрозора легка пузирчаста маса, утворена на поверхні рідин від сильного коливання, збовтування, нагрівання, бродіння і т. ін.
Вода ллється на колеса зверху, обливає їх білою піною (Н.-Лев., II, 1956, 28);
Казанок піниться, кипить, запливає жовтуватою піною (Кол., Терен.., 1959, 39);
*Образно. В загратоване вікно цідився ранок синювато-блідою піною (Мик., II, 1957, 223);
*У порівн. На ниві саме біло-рожевою піною квітувала гречка (Стельмах, Хліб.., 1959, 105).
2. Непрозора легка пузирчаста маса, утворена звичайно при збиванні мильного розчину.
На півострові Флорида росте так зване «мильне дерево». Його дозрілі плоди, якщо їх розтерти, утворюють піну (Веч. Київ, 18.II 1969, 4);
*У порівн. У млині, наче мильна піна, плавала крупчатка (Шиян, Баланда, 1957, 66);
// Велика кількість поту, що покриває розгарячілого коня у вигляді білих пластівців.
Конята вкрились піною, задихались (Фр., XIII, 1954, 36).
3. Пузирчаста слина, що з’являється у людини або тварини від перевтоми, захворювання, а також під впливом гніву, злоби і т. ін.
Івася неначе що кинуло, він підвівся і.. почав рвати, кривава піна тяглася довгою стьожкою з його рота (Мирний, І, 1954, 306);
Пазя аж затрусилася з люті. Маленькі очі її заіскрились, а на губах показалася піна (Март., Тв., 1954, 376);
Кінь важко дихав, з рота падала кривава піна (Руд., Остання шабля, 1959, 491).
◊ З пі́ною на губа́х див. губа́¹.
Словник української мови (СУМ-11)