пісний
ПІСНИ́Й, а́, е́.
1. У якому відсутні м’ясні і молочні продукти; протилежне скоромний.
— А як прогайнує [графиня гроші].., то знов.. їстиме юшку з картоплі та пісну кашу (Н.-Лев., IV, 1956, 293);
В садку під грушею.. варилися пісні борщі з вушками, карасями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73);
// розм. Майже без жиру.
Пісна свинина.
2. перен. Бідний на поживні речовини, неродючий (про грунт).
Земля стогне, пісна, безсила, подерта на латочки (Коцюб., II, 1955, 36);
Тільки високі будяки та присадкуватий полин ще росли й шуміли під вітром на жовтогарячій пісній землі (Кучер, Чорноморці, 1956, 437).
3. перен., розм. Нудний, нецікавий у спілкуванні.
Коли Чумак показував йому село, він видався таким пісним, таким нудярем, що стало страшно за Горнилівку (Речм., Весн. грози, 1961, 473);
Як може бути нецікавою і пісною людина, все життя якої — горіння, боротьба, випробування, зростання (Рад. літ-во, 3, 1958, 31).
Словник української мови (СУМ-11)