пітьма
ПІТЬМА́, и́, ж.
1. Відсутність світла, освітлення; темнота, тьма.
Раптом екран погас і в залі наступила цілковита пітьма (Гончар, II, 1959, 178);
[Шеремета:] Пітьма страшна, на два кроки не видко (Ірчан, I, 1958, 54);
// Темнота, що наступає з наближенням ночі; глибокі сутінки.
Знов заводить невода бригада… Сім заходів — з ранку до пітьми… (Гонч., Вибр., 1959, 248);
// Неосвітлене місце, темний простір.
Вона мовчки встала і простягла у пітьму тремтячі, шукаючі опори руки (Коцюб., II, 1955, 176);
Вона, злякавшися, ..тікає геть, зникає в пітьмі (Ю. Янов., II, 1958, 34).
2. перен. Неосвіченість, культурна відсталість.
Соціалізм виводить трудові маси з духовного рабства і пітьми, прилучає їх до багатств світової науки і культури (Ком. Укр., 6, 1967, 17);
// Зло, темні сили, породжені неосвіченістю, безкультур’ям, жорстокістю і т. ін.
Цісарські, панські, папські сили — Від них тут лиш глуха луна… Чолом склонімось до могили Борця з пітьмою — Галана! (Рильський, III, 1961, 99).
Словник української мови (СУМ-11)