ракло
РАКЛО́, а́, ч., вульг. Злодій, бандит.
[Палажка:] Казала я Химці: не вір раклові (Мирний, V, 1955, 251);
— Дурненька… Я що — лежебока? Чи якийсь ракло? Шофер! Першого класу!.. (Грим., Незакінч. роман, 1962, 278).
Словник української мови (СУМ-11)