регула
РЕ́ГУЛА, и, ж., заст. Правило.
— Вибачай, козаче, не то для тебе, і задля рідного батька не зміню своєї регули (Стор., І, 1957, 402);
Це був молодий самовпевнений нахаба, який не знав про існування на світі якоїсь там гречності, якихось загальноприйнятих регул доброго поводження (Загреб., Шепіт, 1966, 247);
// військ. Статут.
— Мій побратим, кажу, першим викликався. Треба ж і мені озиватись, така вже козацька регула (Панч, Гомон. Україна, 1954, 19);
— Ось тобі молодик. Бери його під свою руку і вчи козацької регули та звичаїв (Добр., Очак. розмир, 1965, 65).
Словник української мови (СУМ-11)