репет
РЕ́ПЕТ, у, ч., розм. Крик, зойк від болю, переляку і т. ін.
Коли, нарешті, я здолав пересилити спазм і розтулив рота для перших слів, — з горла мого видерся якийсь страшний, надприродний репет (Смолич, Театр.., 1946, 9);
// Сильний гамір, шум.
З несамовитим галасом наїхали [цигани] в своїх халабудах у село, закололи на галяві панського підсвинка, а потім з не меншим репетом, аніж приїхали, знялися в дорогу (Стельмах, І, 1962, 565).
◊ Нароби́ти ре́пету див. нароби́ти.
Словник української мови (СУМ-11)