роздобуток

РОЗДОБУ́ТОК, тку, ч., розм.

1. Дія за знач. роздобу́ти.

— Нехай ідуть [діти] так само на роздобутки, як я!.. Я про них дбати не буду! (Фр., VII, 1951, 34);

Витягши лобасту голову вперед, потрюхикає [вовк] на роздобутки (Тют., Вир, 1964, 506).

2. Те саме, що здо́бич 1 — 2.

Замість вдячності, за твої ж роздобутки рідний твій батя готовий в зашийок гнати свою дитину з двору… (Гончар, Тронка, 1963, 111).

Значення в інших словниках

1. роздобуток — роздобу́ток іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. роздобуток — -тку, ч., розм. 1》 Дія за знач. роздобути. 2》 Те саме, що здобич 1-2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. роздобуток — РОЗДОБУ́ТОК, тку, ч., розм. 1. Дія за знач. роздобу́ти. – Нехай ідуть [діти] так само на роздобутки, як я!.. Я про них дбати не буду! (І. Франко); Витягши лобасту голову вперед, потрюхикає [вовк] на роздобутки (Григорій Тютюнник).  Словник української мови у 20 томах
4. роздобуток — ЗДО́БИЧ (те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.), ДОБИ́ЧА розм., ПОЖИ́ВА рідше, РОЗДОБУ́ТОК розм., ДОБИ́ТОК заст., ДО́БИЧ рідко, РОЗДОБИ́ЧА рідко. З полювання з великою здобиччю повернувся батько (М.  Словник синонімів української мови
5. роздобуток — Роздобуток, -тку м. 1) Раздобываніе, добываніе, добыча, промыселъ. К. ПС. 141. А ну лишень на роздобутки. О. 1862. II. 54. Опріч хліборобства, инших роздобутків не трапляється. О. 1861. XI. 112.  Словник української мови Грінченка