роздобуток
РОЗДОБУ́ТОК, тку, ч., розм.
1. Дія за знач. роздобу́ти.
– Нехай ідуть [діти] так само на роздобутки, як я!.. Я про них дбати не буду! (І. Франко);
Витягши лобасту голову вперед, потрюхикає [вовк] на роздобутки (Григорій Тютюнник).
2. Те саме, що здо́бич 1–2.
Замість вдячності, за твої ж роздобутки рідний твій батя готовий в зашийок гнати свою дитину з двору... (О. Гончар);
Кудли не було біля щенят: видимо, побігла десь на роздобутки (С. Черкасенко).
Словник української мови (СУМ-20)