роздумуватися
РОЗДУ́МУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗДУ́МАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Те саме, що розду́мувати 1.
Знаходилися й товариші на втечу, і Марусяк на початках був зрадів, але потім почав роздумуватися — і взяли його сумніви (Хотк., II, 1966, 103);
Роздумався я отакечки, розгадався, та, трохи позітхавши, почав всміхатись (Вовчок, VI, 1956, 270);
За минулим Валентин Модестович особливо не шкодував. Та коли отак роздумаєшся, якось сумно стає, що ті часи вже не повернуться (Шовк., Інженери, 1956, 159);
// про кого — що; також із спол. що, як і т. ін. Розмірковувати з приводу кого-, чого-небудь.
Частенько-часто, сидячи поруч із дівчиною, роздумувався він про свою жінку (Вовчок, І, 1955, 151);
За роботою та за турботою і часу не було роздуматися, як же воно зі мною далі буде (Мур., Бук. повість, 1959, 5);
// безос. , рідко.
Я любила самоту, мамо. В ній працювалося і роздумувалося так свобідно й легко (Коб., II, 1956, 322).
2. тільки док., розм., рідко. Те саме, що розду́мувати 4.
Горпина кинулася була, щоб завернути чоловіка, але зразу й роздумалася (Л. Янов., І, 1959, 333).
Словник української мови (СУМ-11)