розкот

РОЗКО́Т, у, ч.

1. Розлога, широка, рівна поверхня.

Широка панорама перед вікнами чарувала зір. З лівої руки — за Олександрівським узвозом і хащами наддніпрянських схилів — синій плин Дніпра, білі розкоти Труханового острова (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 547).

2. перев. мн. Тривалий, розкотистий гук, який лунає, поширюється далеко навкруги.

Сухо тріснуло щось і розкололо важким розкотом ніч (Коцюб., II, 1955, 87);

*У порівн. Але ось підняв голос Мойсей У розпа́лі гнівно́му. Покотились слова по степу, Наче розкоти грому (Фр., XII, 1953, 501).

Значення в інших словниках

1. розкот — розко́т 1 іменник чоловічого роду поверхня розко́т 2 іменник чоловічого роду звук  Орфографічний словник української мови
2. розкот — -у, ч. 1》 Розлога, широка, рівна поверхня. 2》 перев. мн. Тривалий, розкотистий гук, який лунає, поширюється далеко навкруги.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розкот — РОЗКО́Т, у, ч. 1. Розлога, широка, рівна поверхня. Широка панорама перед вікнами чарувала зір. З лівої руки – за Олександрівським узвозом і хащами наддніпрянських схилів – синій плин Дніпра, білі розкоти Труханового острова (Ю. Смолич). 2. перев. мн.  Словник української мови у 20 томах
4. розкот — ПЕРЕКА́ТИ мн. (розкотисті звуки), ПЕРЕКО́ТИ, РОЗКА́ТИ, РОЗКО́ТИ. І перекатами гуде крізь вікна місто неспокійне і ніч і день, і ніч і день (В. Сосюра); Десь далеко вчувалися перекоти першого, весняного грому (М.  Словник синонімів української мови