розкумання

РОЗКУМА́ННЯ, я, с., розм. Дія і стан за знач. розкума́тися.

Згадали одрадяни те чудне покумання, а ще чудніше розкумання (Мирний, IV, 1955, 238).

Значення в інших словниках

1. розкумання — розкума́ння іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. розкумання — -я, с., розм. Дія і стан за знач. розкуматися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розкумання — РОЗКУМА́ННЯ, я, с., розм. Дія і стан за знач. розкума́тися. Згадали одрадяни те чудне покумання, а ще чудніше розкумання (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах