розливати
РОЗЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЛИ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш і рідко РОЗІЛЛЯ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш, іноді розілля́ю, розілля́єш, док., перех.
1. Проливати, пити яку-небудь рідину, хлюпати, бризкати якоюсь рідиною на що-небудь (перев. мимоволі, ненароком, через неуважність і т. ін.).
Якось зачепила [княгиня] .. срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш, Вибр., 1969, 129);
— Ой лишенько! через вас я розлила чай (Н.-Лев., II, 1956, 65).
◊ Розлива́ти (розли́ти, розілля́ти) кров — те саме, що Пролива́ти (ли́ти, проли́ти і т. ін.) кров ( див. кров).
Щораз, як ми кров нашу розливаєм За рідний край, — яка користь кому? Мерзенного деспота уквітчаєм Та й молимось, як богові, йому (Граб., І, 1959, 495);
— Ти знов благословиш розливати кров твого народу! Слухай, віддай мені моїх синів… (Коцюб., II, 1955, 182);
Не помирилися царі за царства.. — і давай мірятись силою: хто більше згубить безневинних душ, хто розіллє більше людської неповинної крові… (Мирний, І, 1954, 359);
Розлива́ти (розли́ти) мо́ре (рі́ки) сліз чиїх; Розлива́ти (розли́ти) сльо́зи чиї: а) (чужі) завдавати кому-небудь багато горя, страждань.
Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море сльоз [сліз] і крові (Шевч., II, 1963, 51);
— Усі, кажуть, перед богом рівні, а бач: один у неволі скніє, а другий п’є, розливає сльози людські (Мирний, IV, 1955, 177);
б) (свої) гірко плакати.
Стогнали перед очима люди, розливаючи свої живі сльози… (Мирний, І, 1954, 347).
2. Розподіляти яку-небудь рідину, переливаючи з однієї посудини в декілька або багато інших.
Пані, як і завжди, розливала чай, а панич з паном гуторили про вчорашній вечір (Мирний, III, 1954, 161);
Бійці сіли.. вечеряти. Багіров мовчки розливав норму спиртного і підносив кожному.. з особливою пошаною (Гончар, III, 1959, 122);
// спец. Заповнювати розплавленим металом ливарні форми.
— Тут треба сталь чи чавун розливать, а кран ще не має команди (Кучер, Трудна любов, 1960, 474);
Сталевар чотири варки Розлив з гарячого ковша (Воронько, Три покоління, 1950, 6).
3. рідко. Покривати водою, затоплювати який-небудь простір, поверхню чогось.
Після похмурої темної ночі, в котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати (Мирний, І, 1954, 317);
*Образно. На сірому небі показалось блакитне озерце.. Озерце в небі виступа з берегів і вже широко розлило води (Коцюб., II, 1955, 322);
// безос. Виклика́ти повінь, вихід річки і т. ін. з берегів.
Іншу призначено кару — у поводях ріки розлити І з неозорого неба наслати дощі ненастанні (Зеров, Вибр., 1966, 307);
Як зійшов весною лід, Як розлило річку, То не раз і він убрід Гнав бідарку-бричку (С. Ол., Вибр., 1959, 285).
4. перен. Поширювати, розносити що-небудь у різні напрямки в навколишньому просторі або в певних межах.
Резеда розливала тонкі пахощі й сповнила ними всю хату (Н.-Лев., І, 1956, 352);
Високо в небі наче висів, тріпочучи крильцями, і радісно розливав свої трелі перший жайворонок (Тулуб, В степу.., 1964, 39);
Місяць плив поміж хмар, розливаючи сріблясте сяйво (Цюпа, Назустріч.., 1958, 278);
Погасла свічка, — тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту. Страшенний чад розливши навкруги (Граб., І, 1959, 312);
Жита квітучі дух розіллють милий, Зростуть будови з попелу руїн (Рильський, II, 1960, 216).
5. розм. Розбороняти тих, що б’ються, обливаючи їх водою.
Онисько собі не дякує Василеві. Не раз і за чуби бралися. Якби люди не розлили, то, може б, обидва без голови осталися на батьківськім добрі (Мирний, І, 1949, 218);
Мовчки слухала Орина сварки батька та дочки.. Зчиняли бучу, хоч водою їх розливай (Чорн., Пісні.., 1958, 79).
◊ Водо́ю не розли́ти (не розіллє́ш) див. вода́.
6. діал. Розбавляти, розводити.
Отець шинкував чесно, водою горівки не розливав, і.. народ ішов до нього (Фр., V, 1951, 451).
Словник української мови (СУМ-11)