розляпувати
РОЗЛЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Розпліскувати, розкидати що-небудь краплями, бризками; розбризкувати.
[Катря:] Та що ти ото робиш там, Панасе? Нащо то розляпуєш чорнило? (Вас., III, 1960, 248);
Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку (Тют., Вир, 1964, 448).
2. перех. і неперех., розм. Розголошувати (секрети, таємниці).
— Який я базікало? — образився Микита Дудка.— Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (Панч, Гарні хлопці, 1959, 31);
— Я сказала Жені про твою таємницю,— пояснила Льошці Галя. — Вже розляпала? — суворо кинув Льошка вбік Галі (Мокр., Острів.., 1961, 17).
Словник української мови (СУМ-11)