розляпувати
РОЗЛЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, док., що.
1. Розпліскувати, розкидати що-небудь краплями, бризками; розбризкувати.
[Катря:] Та що ти ото робиш там, Панасе? Нащо то розляпуєш чорнило? (С. Васильченко);
Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку (Григорій Тютюнник);
* Образно. Фіранки стримують сонце .. до кімнати пускають тільки саме щире золото. Золото падає дрібною мжичкою на фікуса, на герань, воно розляпало веселі калюжі на підлозі (Б. Антоненко-Давидович).
2. також без дод., розм. Розголошувати (секрети, таємниці).
– Який я базікало? – образився Микита Дудка. – Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (П. Панч);
– Я сказала Жені про твою таємницю, – пояснила Льошці Галя. – Вже розляпала? – суворо кинув Льошка вбік Галі (Ю. Мокрієв).
Словник української мови (СУМ-20)