розмітати
РОЗМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗМЕСТИ́, ету́, ете́ш, мин. ч. розмі́в, мела́, ло́; док., перех.
1. Метучи в різні боки, прибирати що-небудь, розчищати, звільняти якусь поверхню (від снігу, пилу, сміття і т. ін.).
Розмітати стежку;
// Змітати що-небудь у різні боки (сніг, пил, сміття і т. ін.).
Василь Петрович взяв мітлу, розмів сухий сніжок на точку́, до якого, мабуть, вже звикли птахи, і сипнув з кишені суміш проса (Коп., Подарунок, 1956, 122);
// Роздувати, розносити в різні боки; розвівати.
Вітер сніг розміта, Крізь сніг почорніла Трава вигляда (Кост., І, 1967, 56);
У парках і скверах згрібали у величезні купи потемніле листя і підпалювали .., а потім довго ще вітер розмітав попіл, ворушив недопаленим листям (Дім., Ідол, 1961, 121);
*Образно. Прапор рине в гору. Сяйністю своєю Він навислі хмари з неба розмете (Бажан, Роки, 1957, 220).
2. перев. док., перен., розм. Розібрати, рознести, розграбувати.
Лицарство побили, Злото розмели (Граб., І, 1959, 426);
Де тії родичі візьмуться! та доглядають так: де ганчірка, де латка, так і рознесуть і розметуть! (Барв., Опов.., 1902, 435).
3. перев. док., перен., розм. Завдати поразки, перемогти в боротьбі; дощенту розбити.
Розмели без останку вони грози навал. І в симфонії ранку їх віта Арсенал (Сос., Солов. далі, 1957, 71).
Словник української мови (СУМ-11)