розприндитися
РОЗПРИ́НДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм.
1. Образитися, розсердитися на кого-небудь.
[Явдоха:] Та він такий. Часом і геть-то розприндиться (Мирний, V, 1955, 155);
[Марина:] Овва! — А ти чого розвередився та розприндився? Побоявся, що правда наверх вийде (Фр., IX, 1952, 392);
— Ні, не брала я твого медальйона. Потім враз розприндилась: — Потрібний мені твій медальйон! (Панч, На калин. мості, 1965, 133).
2. Повестися зарозуміло, гордовито.
Другі, задравши ніс, розприндившись ходили (Греб., І, 1957, 49);
Не пройшло й місяця, як у чоловіка повнісінький капшук золота і срібла. Як тут не розприндитись і не зачванитись? (Стор., І, 1957, 53).
Словник української мови (СУМ-11)