розтік

РО́ЗТІК, то́ку, ч.

1. Місце роздвоєння основного русла річки.

[Той, що греблі рве:] Поплинемо з тобою ген на розтоки, під бистрії лотоки (Л. Укр., III, 1952, 191);

// Водяний потік, що відокремився від основного русла.

На розтоці, на потоці два голуби воду пили (Сл. Гр.);

*У порівн. Люди розпливалися.., мов розтоки весняної води (Загреб., Європа. Захід, 1961, 62).

2. рідко. Місце розгалуження або перетину доріг, вулиць; роздоріжжя, перехрестя.

То стрічалися, то розминались, Розлучились на розтоках міст (Рильський, II, 1960, 54).

Значення в інших словниках

1. розтік — ро́зтік іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. розтік — (річки) розтока, відгалуження, рукав; (доріг) РОЗДОРІЖЖЯ, перехрестя.  Словник синонімів Караванського
3. розтік — див. роздоріжжя  Словник синонімів Вусика
4. розтік — -току, ч. 1》 Місце роздвоєння основного русла річки. || Водяний потік, що відокремився від основного русла. 2》 рідко. Місце розгалуження або перетину доріг, вулиць; роздоріжжя, перехрестя.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. розтік — РО́ЗТІК, току, ч. 1. Місце роздвоєння основного русла річки. [Той, що греблі рве:] Поплинемо з тобою ген на розтоки, під бистрії лотоки (Леся Українка); // Водяний потік, що відокремився від основного русла. На розтоці, на потоці два голуби воду пили (Сл.  Словник української мови у 20 томах
6. розтік — РОЗДОРІ́ЖЖЯ (розгалуження шляхів, стежок), РОЗПУ́ТТЯ, ПЕРЕПУ́ТТЯ, РО́ЗСТАНЬ, РО́ЗТІК, РОЗТО́КА, ПЕРЕ́ТИН, ПЕРЕХРЕ́СТЯ, СХРЕ́ЩЕННЯ, ПЕРЕХРЕЩЕННЯ, СХРЕ́СТЯ, РОЗХРЕ́СТЯ розм., СЕРЕДОХРЕ́СТЯ діал. (перев.  Словник синонімів української мови