розшматовувати
РОЗШМАТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. З силою розривати на частини, шматки.
Утамувала левиця жагу, із джерела напившись, Далі, вертаючись в гай, випадково тонке покривало Хижа знайшла і його розшматовує ротом кривавим (Зеров, Вибр., 1966, 323);
Взяла вона той мундир, роздерла й розшматувала і позакидала шматки у кущі (Н.-Лев., І, 1956, 103);
// Убиваючи, умертвляючи, роздирати на шматки.
Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю. Згребе її, за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (Гончар, II, 1959, 31);
// Вибухом розносити на частини.
Б’ють гармати, але ззаду. Розшматовують присипані снігами тіла вбитих і ранених (Ірчан, II, 1958, 226);
// Робити рваним, дірявим;
// перен. Розбирати, розділяти, порушуючи цілісність чого-небудь.
Через якийсь час брати розшматовують батьківський спадок, морщать лоби, щоб нічого не забути (Стельмах, Хліб.., 1959, 610);
// Уживається як лайлива погроза.
[Женя:] Геть, гидота, з очей!.. Ти брешеш, ти картаєш мою маму!.. Геть!.. Я тебе розшматую! (Кроп., II, 1958, 472).
Словник української мови (СУМ-11)