роз’їзний
РОЗ’ЇЗНИ́Й, а́, е́.
1. Признач для поїздки, роз’їзду (у 1 знач.).
Прокіп, гупаючи чобітьми, біжить у хату. За хвилю виносить звідти на плечах сідло і, засідлавши свою роз’їзну коняку, мчить у Троянівку (Тют., Вир, 1964, 20);
// у знач. ім. роз’їзні́, ни́х, мн. Гроші для службових роз’їздів.
Пили штовхачі й реготали всю ніч. Живуть вони так місяці, а не дні! Зарплата іде, Добові, Роз’їзні (С. Ол., Вибр., 1959, 238).
2. Який постійно перебуває в поїздках, роз’їздах (у 1 знач.) за родом служби, занять.
Я був призначений на посаду роз’їзного кореспондента (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 34);
Десь далеко, мабуть, чи не біля переправи, перегукувались королівські роз’їзні дозорці (Кач., II, 1958, 459);
// Діяльність якого пов’язана з роз’їздом.
Біля гаража стоїть напоготові «Буревісник», роз’їзна ремонтна майстерня (Гончар, І, 1954, 524);
Платон поставив машину у дворі комбінату побутового обслуговування і хотів уже йти додому, але його затримав старший ремонтної роз’їзної бригади Митрофан (Зар., На.. світі, 1967, 68).
Словник української мови (СУМ-11)