румовище
РУМО́ВИЩЕ, а, с., заст. Руїна.
Тільки.. румовище печі свідчило, що тут стояло людське житло (Фр., І, 1955, 179);
І нова красуня-шахта підвелася, як жива,— З попелища, з румовища (Воскр., З перцем!, 1957, 73);
В румовищі фашист лежав без ніг (Гонч., Вибр., 1959, 373).
Словник української мови (СУМ-11)