різьблення
РІ́ЗЬБЛЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. різьби́ти.
Деяку частину предметів народні майстри виготовляли для власного користування або для своєї рідні. У різьбленні цих предметів вони застосовували народний орнамент, зберігаючи таким чином давні традиції народної різьби (Матеріали з етногр.., 1956, 4);
Запорізька народна творчість втілювалася не лише в художньому слові і в музиці. Вона відбилася в різьбленні по дереву, настінному розписі, в оздобленні зброї та речей хатнього вжитку (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 47).
2. Мистецтво вирізування малюнка, візерунка на якому-небудь твердому матеріалі; різьба (у 1 знач.).
3. Візерунок, малюнок, вирізаний на якому-небудь твердому матеріалі.
Напередодні шлюбу з’їхалися в аул сусіди допомагати готуватися до весілля, всі в святковому чепурному вбранні, верхи на конях із сідлами, оздобленими різьбленням і полірованою інкрустацією з кістки (Тулуб, В степу.., 1964, 382);
На горищі Стефан знайшов сопілку з тонким різьбленням (Чорн., Пісні.., 1958, 47);
*У порівн. Сахновський не зводив з дівчини очей. Боком до нього стояла, профілем тонким і строгим, як різьблення (Головко, II, 1957, 62).
Словник української мови (СУМ-11)