самовбивця
САМОВБИ́ВЦЯ, і, ч. і ж. Те саме, що самогу́бець.
— Як самовбивцю, поховали її саму собі в глухому кінці кладовища, на голій місцині (Тесл., З книги життя, 1949, 140);
[Артур (ідучи):] Ви навіть самі не уявляєте, що ви розбомбили, Рандольф Крауфорд. Ви — живий самовбивця (Собко, П’єси, 1958, 94).
Словник української мови (СУМ-11)