самотньо

САМО́ТНЬО. Присл. до само́тній.

Росла собі [липа] самотньо в степу (Тют., Вир, 1964, 93);

Без товариства, без ласки, привіту виростала дурненька Солошка, самотньо (Мирний, І, 1954, 55);

Живу самотньо в невеликій хаті (Рильський, Бабине літо, 1967, 70);

// у знач. присудк. сл.

Скрізь було глухо, каламутно, самотньо якось, і тільки граки чорним ланцюгом крил в’язали з світом село (Коцюб., II, 1955, 73);

Самотньо у лісі! ні скрипу гарби, Ні співу дівчат… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 49).

Значення в інших словниках

1. самотньо — само́тньо прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. самотньо — див. безлюдно  Словник синонімів Вусика
3. самотньо — Присл. до самотній. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. самотньо — САМО́ТНЬО. Присл. до само́тній. Росла собі [липа] самотньо в степу (Григорій Тютюнник); Без товариства, без ласки, привіту виростала дурненька Солошка, самотньо (Панас Мирний); Живу самотньо в невеликій хаті (М.  Словник української мови у 20 томах
5. самотньо — Само́[і́]тньо і самі́тно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)