сани
СА́НИ, е́й, мн. Зимовий віз на полозах.
Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні (Коцюб., І, 1955, 84);
Сани ледве сунулись, риючи полоззям глибокі кучугури (Мик., II, 1957, 282);
Привикне, кажуть, собака завозом бігти, то й за саньми побіжить! (Мирний, І, 1949, 360);
На бузкові завзято розщебеталась вівсянка, повчаючи хлібороба: «Кинь сани, бери віз-з-з, кинь сани, бери віз-з-з!» (Стельмах, II, 1962, 259);
// Приблизна міра ваги, об’єму, що дорівнює поклажі одних саней.
Сани дров.
◊ Ріжна́ті са́ни див. ріжна́тий;
Сіда́ти (сі́сти) не в (на) свої́ са́ни; Сіда́ти (сі́сти) в (на) чужі́ са́ни — займати невідповідне місце на службі, в суспільстві тощо.
[Василь (сумно):] Ех! сіла ти, Марусе, на чужі сани, ускочила, рибонько, у ятерину,— б’єшся, тріпаєшся там — немає тобі виходу! (Мирний, V, 1955, 104).
Словник української мови (СУМ-11)