сани
СА́НИ, е́й, мн.
Зимовий віз на полозах.
Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні (М. Коцюбинський);
Сани ледве сунулись, риючи полоззям глибокі кучугури (І. Микитенко);
Привикне, кажуть, собака завозом бігти, то й за саньми побіжить! (Панас Мирний);
На бузкові завзято розщебеталась вівсянка, повчаючи хлібороба: “Кинь сани, бери віз-з-з, кинь сани, бери віз-з-з!” (М. Стельмах);
// Приблизна міра ваги, об'єму, що дорівнює поклажі одних саней.
Сани дров.
(1) Ріжна́ті (рожна́ті) са́ни – сани з рожнами для перевезення сіна, дров і т. ін.
Не маючи малих, в ріжнаті сани, Мов пан який, з Грицьком уліз Юхим. Летять униз веселою юрбою!.. (Б. Грінченко);
Ладнають [дядьки] рожнаті сани То в поле возити гній, То в лісі, як партизани, З дубами вступати в бій (І. Вирган);
(2) Фі́нські са́ни (са́нки) – сани, які являють собою стілець, закріплений на довгих металевих полозах.
◇ Сіда́ти (вла́зити) / сі́сти (влі́зти) не в (на) свої́ (чужі́) са́ни див. сіда́ти.
Словник української мови (СУМ-20)