сатир
САТИ́Р, а, ч.
1. В античній міфології — лукава, хтива істота з цапиними ногами, бородою і рогами; супутник бога Діонісія.
Сатири можуть собі бути які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (Фр., XVI, 1955, 296);
Весною на святах [у Греції] зображали в особах приїзд Діоніса, оточеного юрбою сатирів — лісових божеств (Іст. стар. світу, 1957, 122);
// перен. Лукава, насмішкувата або хтива людина.
2. Вид великих денних метеликів.
3. Птах ряду курячих з двома рогоподібними виростами на голові (живе в Індії, Китаї).
Словник української мови (СУМ-11)