сватати
СВА́ТАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. кого, за кого, рідко на кому. За дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків.
Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю (Кв.-Осн., II, 1956, 65);
Через тиждень без старостів За Степана свата Старий свою Яриночку (Шевч., II, 1963, 341);
Сватав восени Грицько Хведора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці (Мирний, III, 1954, 15);
Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 27);
— Ну й робітник! Сватаймо, стара, за нього нашу Галю (Ю. Янов., II, 1954, 154);
// Підшукуючи комусь пару, бути посередником в одруженні.
Було і матері скаже, [Оксана], що не хоче заміж, як до неї, до старої, прийдуть самі батьки або матері, щоб сватати (Кв.-Осн., II, 1956, 427);
Він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втретє — посватається сам (Стельмах, І, 1962, 535).
◊ Сліпці́ сва́тають див. сліпе́ць.
2. Самому пропонувати себе в чоловіки чи дружини; свататися.
— Ваш Прокіп Іванович, недурно ви його панною звете, жахається дівчат, як лякана дівка парубків; так оце, бачите, і свата вже його сама Уляна (Стор., І, 1957, 189);
Між ними надовго залягла мовчанка. Нарешті Орина першою запитала: — Левку, ти прийшов мене сватати? (Стельмах, І, 1962, 534).
3. перен., розм. Посилено пропонувати кого-небудь на якусь посаду; умовляти когось узятися за якусь справу.
Микола Іванович не раз сватав Цідибрагу від імені районних організацій на посаду голови правління артілі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 547).
Словник української мови (СУМ-11)