світлотінь
СВІТЛОТІ́НЬ, і, ж. Розподіл світлих і тіньових штрихів, плям як засіб передачі в живопису об’ємності зображуваного.
Офортні пейзажі Т. Шевченка відзначаються майстерною композиційною побудовою, широким використанням ефектів світлотіні та загальним високим рівнем професійного виконання (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 22);
// Наявність, чергування освітлених і тіньових місць у чомусь або де-небудь.
Зійшло сонце і дивними світлотінями оживило долину, дуби та в’язи, пригорок (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 341).
Словник української мови (СУМ-11)