скавучання
СКАВУЧА́ННЯ, СКАВЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. скавуча́ти, скавча́ти.
Якось уже днів через п’ять, надвечір, партизанські дозори почули знайоме радісне скавучання (Збан., Крил. гонець, 1953, 14);
Собаче скавчання розітнулося ту ж мить —..хвіртка таки добренько прищемила йому хвоста (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11);
Скавучання губної гармонії моторошно розносилось над попаленими дворищами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193).
Словник української мови (СУМ-11)