скраю
СКРА́Ю, присл.
1. На межі чого-небудь, на кінці чогось, на початку або на кінці ряду.
Іван скинув весла у перший скраю човен (Коцюб., І, 1955, 385);
Безрідні стоять скраю, дивляться смутно на чуже горе, та й своє в серці ворушиться (Л. Укр., III, 1952, 568);
Я сиділа скраю од дверей (Мирний, І, 1954, 85);
Запарили [наймички] собі квашу й поставили горщик скраю на печі (Н.-Лев., III, 1956, 208);
На вільному ослоні скраю сів [Давид] (Головко, II, 1957, 127).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказівці на розміщення кого-, чого-небудь на межі або на кінці чогось.
Це було колгоспне подвір’я. Воно стояло скраю мальовничого села (Ю. Янов., І, 1958, 303).
Словник української мови (СУМ-11)