скривавлений
СКРИВА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скрива́вити.
[Орфей:] Мені самому казкою здається, що руки сі, скривавлені від праці, колись могли перебирати струни (Л. Укр., І, 1951, 446);
Похапцем пошукав [граф] у гаманці й мовчки ткнув хлопцеві в його скривавлені собачими зубами пальці три карбованці (Донч., III, 1956, 52);
*Образно. Схід був скривавлений світанком, і море вгамувалося (Рибак, Що сталося.., 1947, 166).
2. у знач. прикм. Залитий, покритий, замазаний, забризканий кров’ю.
Раду поспішився вкинути у вогонь скривавлену.. одежу (Коцюб., І, 1955, 376);
Лежала [дівчина] скривавлена, нерухома, може, навіть мертва, на трупі батька (Фр., VI, 1951, 159);
Стояв [офіцер] осторонь і долонею витирав скривавлене обличчя (Головко, II, 1957, 458);
Вийшла бабуся на дорогу, підняла скривавленого гусака (Рибак, Помилка.., 1956, 60);
*Образно. Тривожний, скривавлений, голодний відходив у безвість 1919 рік (Гжицький, Вел. надії, 1963, 6);
Скривавлений день на дорогах лягає, І вечір дозорцем встає мовчазним (Перв., II, 1958, 299).
Словник української мови (СУМ-11)